Вікторії Гранковській – 25. Дівчина вчилася на архітектурному факультеті Білоруського національного технічного університету, була старостою й відмінницею. Зараз Вікторія працює в колонії на швальні. Бабуся жартома пише онучці, що коли та вийде, дасть їй реміняки.
У Білорусі всього два архітектурні факультети, вступити складно, тим більше – на бюджет. Для Гранковської про платну освіту не було й мови: дівчину та її старшого брата Євгена виховувала бабуся – батьків не стало, коли їй було три роки. Бабуся працювала медсестрою в селі в Гродненській області.
Віка спершу закінчила Гродненський коледж мистецтв, устигла попрацювати за розподілом – учила малювати й ліпити дітей із інвалідністю.
У вересні 2020 року Гранковська запустила петицію, у якій закликала адміністрацію університету не відраховувати студентів, які беруть участь у мирних протестах, і просила викладачів виступити проти насильства. Пізніше на одній з акцій протесту дівчину затримали на 7 діб. Після арешту, незважаючи на клопотання викладачів, її відрахували.
Тоді вона подала документи в університет у Чехії й улаштувалася на роботу в архітектурне бюро. У Віки був рівно один робочий день – 12 листопада на виході з офісу її затримали.
Гранковська стала однією з обвинувачених у «Справі студентів». У рамках справи осудили 12 чоловік – 10 студентів різних вишів Мінська, випускницю Білоруського державного медичного університету й викладачку Білоруського державного університету інформатики й радіоелектроніки. День 12 листопада, коли стався цей масовий арешт, називають «чорним четвергом».
У СІЗО дівчині пропонували написати прохання про помилування на ім’я Лукашенка, але вона відмовилася.
«Вона дуже справедлива, така собі Жанна д’Арк. Від Віки взагалі не надходять сумні листи, вона тримається стійко й бадьоро», – говорить Євген, брат Вікторії.
У липні 2021-го Вікторію, як і інших «студентів», осудили на 2, 5 роки колонії загального режиму.
Останнє слово Вікторії в суді:
«Моя бабуся говорила, що не можна терпіти насильства і приниження в родині. Білорусь для мене – дім, а люди в ній – як моя велика родина. Я не визнала вини, я не збираюся зізнаватися в тім, чого не робила».
