6 вересня Мінський міський суд засудив політв’язня, координатора волонтерської служби “Вясна” Марфу Рабкову до 15 років колонії загального режиму і штрафу в 700 базових одиниць (22 400 рублів). Публікуємо те, що Марфа сказала в останньому слові.
«Ми живемо в епоху перевернутих істин: добро карається, зло прославляється, поняття свободи звужується до меж власної свідомості, у цю сферу також вторгаються за допомогою мистецтва. 13 ККУ, так званий «умисел». Мистецтво зараз існує десь в антиутопіях, але процвітає в білоруській дійсності.
Я все життя прожив за правління Лукашенка. Я народився і виріс у цій системі. Ви клеймите мене екстремістом, стверджуєте, що я «деструктивний елемент», «розлючений», «втратив коріння». Але я така ж частина суспільства, як і всі ви. Моя єдина різниця в тому, що я називаю речі своїми іменами і не можу не реагувати на них. Насильство – насильством, репресії – репресіями, а війна – війною. І не може бути інакше. Мені соромно, коли зрілі та освічені люди закривають очі та вуха, заспокоюють свою совість, не вникають у діяльність, якою вони займаються. Скільки мужності потрібно, щоб не робити поганих вчинків? Скільки потрібно мужності, щоб діяти за загальнолюдськими канонами в рамках своєї сфери впливу? Що потрібно, щоб зупинити ланцюг зла? Що нам усім залишиться, коли все закінчиться? Що ми розкажемо нашим дітям і онукам? Що ти залишиш у цьому світі? Питання, відповіді на які ти тримаєш перед собою і майбутнім, і воно щомиті наближає нас до себе.
Я не визнаю себе винним ні за одним із звинувачень. Вважаю їх повністю сфабрикованими, абсурдними, вигаданими працівниками ГУБОПіК. Коли в країні немає організованої злочинності, мабуть, її потрібно створювати. Для того, щоб виправдати існування цілої адміністрації, яка за останнє десятиліття дуже розрослася і дозволяє собі такі методи роботи, які більше нагадують дії гестапо, а не працівників, покликаних захищати людей.
Я також не вважаю винними тисячі людей, які томляться у в’язницях нашої країни. Кожна людина має право, кожна людина є особистість, кожну думку потрібно поважати, а життя і свобода є найвищими і абсолютними цінностями. Гуманізм, справедливість, емпатія, розвиток, відповідальність за те, що відбувається навколо нас – ті віхи, на яких стоїть майбутнє. Заперечуючи їх, ви заперечуєте саме майбутнє, яке в будь-якому випадку настає, воно неминуче. Майбутнє – це зміни, адже прогрес – це завжди рух і прагнення вперед. Білоруський народ заслуговує на гідний рівень життя, на дбайливе ставлення до себе, на повагу до прав кожного члена суспільства, на державу, яка буде працювати для народу, а не проти нього.
Хочу подякувати своєму чудовому чоловікові, мамі, всій родині, друзям і родичам, колегам, юристам, а також усім небайдужим білорусам і білорускам за допомогу і солідарність на цьому тернистому шляху до завершення. Дякую, що не забув мене і залишився зі мною.
Я побачив стільки добрих і світлих облич, побачив стільки справжніх людей, що я впевнений – ми обов’язково з усім впораємося, інакше просто не може бути. Кожного разу, коли ми допомагаємо один одному, дбаємо, простягаємо руку допомоги, виявляємо солідарність, коли наше серце не глухе до чужого болю – ми наближаємо настання нашого майбутнього, нашої Білорусі. Не впадайте у відчай і вірте в себе, у свої сили! Правда на нашому боці!
Живе Білорусь і слава Україні!»
