Соні Малашевич 19 років. Навчалася в Бресті на перукаря, захоплювалася танцями. Під час протестів приїздила до Мінська. На одному з мітингів її друг Тихін відзняв відео, на якому яскрава дівчина танцює перед кордоном силовиків і пише фарбою з балончика «Лошки-пєтушкі», «Підори» і «Саша – лох» на їхніх щитах.
За це відео Соні дали два роки – злісне хуліганство, образа президента й «участь у групових діях, що грубо порушують громадський порядок». Тихін отримав півтора роки колонії.
На суді Соня просила «не карати Тихона»: йому просто сподобалася красива дівчина, говорила Соня, він просто провів мене на мітинг. «Я маю відповісти за свої вчинки, але я присягаюся вам, що він не заслуговує на таке покарання».
«Соня в дитинстві малювала казки й розповідала мені їх по-своєму. Пам’ятаю, дивлюсь у вікно, а мої діти з гуртка повертаються, несуть розмальовані вітражі – замурзані, щасливі…» – згадує Світлана, мати Соні.
Щойно дівчину арештували, від неї відвернувся батько.
Соня Малашевич просила суд дати їй «домашню хімію» – так у Білорусі називають покарання без відправки у виправний заклад: «Не захищатиму себе, але якщо ви дасте мені колонію, я можу вже не побачити бабусю. Можна навіть дати «хімію» на довший термін, ніж позбавлення волі – аби було справедливо, але щоб я побачила бабусю».
Поки Соня чекала апеляції, бабуся померла.
У колонії Соня працює в швальні, її позбавляють передач і блокують листи. Вона вже тричі була у штрафному ізоляторі.